Чомусь іноді люди ставляться до компромісів як до не дуже хорошого рішення конфлікту.
Давайте трохи розберемося з цим.
Коли учасник спору чи сварки приносить у жертву свої потреби та бажання, а інший бере собі своє, це не можна назвати компромісом. Тоді один поступається, а інший - бере максимум.
І така підміна відбувається досить часто.
Компроміс – це інструмент для побудови стосунків. Коли обидва однаково дають та беруть. А не один приносить себе в жертву, щоб задовольнити потреби іншого.
Якщо говорити справді про компроміс, як правило, йдеться про відносини двох емоційно зрілих людей. Обидва залишаються з відчуттям задоволення, а не втрати. Адже тут йдеться не про перемогу за всяку ціну, коли може здатися, що нас використали. А йдеться про знаходження балансу бажань двох сторін - коли ми обидва щось набули, але одночасно чогось позбавились для цих відносин.
За хорошого компромісу обидва учасники спору чи сварки відчувають, що отримали достатньо. Навіть якщо ми не отримуємо повною мірою те, чого хотіли, у нас має бути відчуття, що наші бажання та потреби були почуті.
І тоді компроміс може бути джерелом гармонії та радості. Він може дати енергію стосункам та народити щось нове.
І тоді компроміс – це приємний спосіб та досвід, як виходити з конфліктних ситуацій.